Мезозойська складчастість – деформації земної кори, які відбувалися з кінця
юрського до початку палеогенового періоду.
Проявилися головним чином по периферії Тихого
океану.
Перша епоха складчастості. В результаті
мезозойської складчастості утворились більша частина Кордильєр, Анд,
Верхоянський хребет та ін. Найбільш рання з великих епох складчастості мезозою
виявилася в кінці тріасу - на початок юри і відома на Заході Євразії як
ранньокімерійська, а на Сході як індосінійська. В цей час деформації охопили
площу від Добруджі, Гірського Криму, Гірського Мангишлаку і Туаркіру через
Південний Туркменістан, Центральний Іран, Північний Афганістан до Південного
Китаю і Південно-Східної Азії, де вони були особливо інтенсивні. У західній
півкулі вони виявилися в Кордильєрах, Південних Андах і особливо на
Антарктичному півострові.
Друга епоха складчастості припадає на кінець
юри - початок крейди; її іменують на 3аході Євразії пізньокімерійською, на
Північному-Сході Росії - колимською, в Китаї - яньшанською, в Японії - Сакава
або Ога, в Новій Зеландії - Хоконуї, в Північній Америці - невадською, в
Південних Андах - арауканською. Основний ареал її вияву - Тихоокеанське
складчасте кільце, де, зокрема, деформації цього віку оформили складчасту
структуру Верхояно-Чукотської області, значну частину Японських островів і
Нової Зеландії, відіграли важливу роль в оформленні структури західних зон
американських Кордильєр. У Євразії ці деформації порушили внутрішні зони Альп,
Дінарид, Еллінід, виявилися в Центральному Ірані і Афганістані, на Південному
Паміру, в Тибеті і М'янмі.
Третя велика епоха мезозойської складчастості
припадає на середину крейди: в Альпах і Карпатах вона була виділена як
австрійська. Її вияви відомі по всьому Гімалайському поясу, хоч вони ніде і не
завершили геосинклінальний розвиток. У Тихоокеанському обрамленні ці деформації
мали основне значення в складчастій системі Сіхоте-Аліня. Вони торкнулися також
Корякського нагір'я і північно-американських Кордильєр.
Немає коментарів:
Дописати коментар